НОТАТКИ З ЕТАПУ ПОШУКУ ВЦІЛІЛИХ ТА СВІДКІВ ТА ЗБОРУ ВІДЕОСВІДЧЕНЬ (весна 2018)

 

Аби їхати в освітню подорож наприкінці серпня, спочатку ми проведемо пошукову роботу, яка триватиме кілька тижнів. Ці дослідницькі пошуки ми розпочали на початку травня 2018 року. Тут ми публікуємо деякі перші враження від свідків та інших співрозмовників.

Зазначаємо, що це не повний звіт, а підбірка свіжих вражень, якими хочеться поділитися.

Вже сьогодні ми бачимо, що старі люди цілком готові говорити про свій досвід життя.

Наші дослідження спочатку привели нас до деяких громад навколо Києва та на захід України, на Волинь.

 

 

«ВБИВЦІ ПРИЙШЛИ І ШУКАЛИ ЦИГАН»

Неподалік Луцька ми зустрілися з Парасковією Каленіківною Стоянович, яка народилась 12 травня 1930 р.

Під час німецької окупації прийшли люди і шукали ромів: «Прийшли такі люди, вбивці, вбивці, прийшли і сказали кого вони шукають». Але народ в селі мовчав. Все село їх обороняло і не зрадило. Проте, німці та українські колабораціоністи забрали їх батьків – завдяки втручанню жителів села, які стверджували, що ці двоє «не цигани», їх було звільнено. Згодом ця сім’я втекла з рідного села.

Нас в цьому інтерв’ю особливо вразив весь спектр варіантів поведінки від злочину, співпраці до активної солідарності з сусідами.

 

 


«МЕНІ БУЛО ЗРОЗУМІЛО, ЩО НІМЦІ УСІХ РОЗСТРІЛЯЮТЬ»

Під час німецької окупації мати Галини Іванівни Кириченко (1935 р. н., Переяслав-Хмельницький) продовжувала працювати в місцевому колгоспному господарстві.

Незважаючи на свій юний вік, разом з нею почала працювати і сама Галина Іванівна, яка не хотіла лишатися дома сама. Вона дотримувалася усіх інструкцій спостерігача без суперечності: «Якщо б я не послухалась, він би мене вдарив або вбив би. Мені було зрозуміло, що німці усіх розстріляють».

Одного разу німці мало не забрали її батька, тому що вважали його євреєм чи ромом за  його темну шкіру і зовнішній вигляд. Вони відпустили його, бо в його радянському паспорті (в якому тоді була зазначена національність) стояло не «циган», а «українець».

Сім’я нарешті втекла до радгоспу під Черкасами, головою якого також був ром. Німці не знали цього, бо він  був «світлим» і вважався етнічним українцем. З міста надходило декілька дзвінків: «Чи є між вами цигани?» Він відказував: «Ні».

На завершення інтерв’ю Галина Іванівна поскаржилась, що погане ставлення до циган є проблемою і в сучасному суспільстві. Деякі не терплять ромів за їх походження. Галіна Іванівна просто констатує: «Ми – цигани, так що з того?» Ми однакові: «Ти людина і я людина».

 


ВАНТАЖІВКИ, «ПОВНІ ЦИГАН»

Сім’я Ольги Павлівни Волошиної, 1928 р.н., стала жертвою координованої «збірної акції» у Житомирі, у рамках якої зібрали «циган» з усього міста, після чого їх розстріляли.

Українські поліцаї, які брали участь в цій операції, точно знали, в яких домах живуть роми. Перед тим ходили чутки, що німці, після того як вже розстріляли багато євреїв, уб’ють і ромів. Мати, за словами Ольги, збиралась тікати.

Ольга Павлівна змогла врятуватись, оскільки одна українська сусідка видала її за свою внучку, підозрюючи, яка доля чекає на ромів. Усі інші члени родини, які того дня були вдома, стали жертвами винищувальної операції.

Ольга Павлівна розповідає також про подекуди тісні зв’язки між ромами та радянськими партизанами. Коли роми кочували, щоб начебто заробити ворожінням, вони завжди привозили партизанам продукти. За її словами, багато хто з її рідні знайшов прихисток у партизанів і воював разом з ними.

 


«ТУТ НЕМАЄ ЦИГАН» – ВРЯТУВАВ ГОЛОВА СІЛЬУПРАВИ

У Переяславі-Хмельницькому, що неподалік Києва, нам розповідає Катерина Кирилівна Геренко, 1931 р.н., як врятувалась її сім’я.

Уже в 1943 році всьому селу було зрозуміло небезпеку, яка виходила від німців: «Нам було переказано: так і так, німці циган вбивають, і євреїв вбивають».

Тодішній голова сільради прийшов до її батька і прямо застеріг його від німців, порадивши тікати. До того часу її сім’я вела звичайний спосіб життя, як кожен у селі, дорослі працювали у колгоспі, усі були хрещені. «Ми жили, як усі».

Уночі сім’я втекла і дісталася врешті-решт до іншого села, де їх притулила одна ромська сім’я, яка взагалі не була з ними знайома. Голова того іншого села, за словами Катерини, добре усвідомлював, яка небезпека загрожує ромам, але не видав їх німцям: коли б його не питали, він відповідав, що у селі «циган» немає.

 


«МАЛА ЦИГАНКА ВПАЛА НА КОЛІНА І ПОЧАЛА МОЛИТИСЯ»

У селі Мельники Камінь-Каширського району, недалеко від польського кордону, ми розмовляємо з Миколою Петровичем Бляшуком, який народився 1929 року. Він не ром, але розповідає нам, що до Другої світової у селі мешкала одна ромська сім’я. Голова сім’ї був ковалем, який робив для селян сокири й ножі. Час від часу до його сім’ї приїжджали таборами інші роми.

«Ці німці, вони і євреїв стріляли, і циганов стріляли». Одного дня, як розповідає Микола Петрович,  окупанти схопили доньку ромів і хотіли її розстріляти. А вона тоді почала читати «Отче наш»: «Та циганочка впала на коліна і стала молиться «Отче наш», по-нашому, значить. А ті говорять: «А що, ти християнка?» Каже: «Я християнка». І її не розстріляли. І вона осталася жива». Сім’я коваля після того залишила село.

Микола Петрович не міг нам пояснити, чи знали загарбники на той момент, що молода дівчина – циганка. Їх здивування, що вона християнської віри, може вказувати на те, що німці прийняли її за єврейку. Однак з інтерв’ю стало зрозуміло, що навіть у цьому маленькому селі було відомо про масове винищення як ромів, так і євреїв. Голова сільради вірно служив німцям і суворо попереджав жителів села, щоб не переховували у себе євреїв, інакше будуть розстріляні.

 


«ЛЯГАЄШ СПАТИ І ДУМАЄШ: „ЩО Ж БУДЕ МЕНІ СНИТИСЬ? ЧИ ВОНИ ПРИЙДУТЬ ПО МЕНЕ, ЧИ НІ?“»

Його мати була циганкою, а батько українцем. Сім’я жила осілим способом життя і самі вони ледь усвідомлювали своє циганське походження: «Поки не дізналися, що німці розстрілюють циган. Я себе циганом не відчував. Ми росли разом з українськими дітьми, разом ходили до  школи», – розповів нам Іван Корнійович Білащенко, народжений у 1926 році в Черкасах.

Ще до того, як Вермахт зайняв його рідне село, сім’я знала з «народної пошти», що євреїв та ромів будуть розстрілювати.

«Лягаєш спати і думаєш: „Що ж буде мені снитись? Чи вони прийдуть по мене, чи ні?“».

Коли голова сільради розповів, що йому доведеться їхати в район, оскільки гестапо наказало повідомити про «циган», сім’я дала йому золоті монети для підкупу німців. Голова сільради доповів, що в його селі «циган» немає. Іван Koрнійович переконаний, що голова діяв в інтересах місцевого населення: «Звичайно ж, хоча я цього і не можу довести, він діяв від імені партизан». Пізніше його розстріляли німці, за те, що захищав євреїв та ромів і підтримував зв’язки з партизанами. Проте Іван Корнієвич підкреслює, що його родину в селі поважали, «тому що ми жили чесно та цивілізовано». Далі він продовжував розповідати про долю близьких родичів, яких було вбито.

 


ФАШИСТИ ПРОТИ РОМІВ

Тетяна Логвінюк, Луцьк

Навесні 2018 р. в Україні стався вибух насилля проти ромів, коли члени правоекстремістських організацій почали нападати на ромські поселення. Наприкінці червня 2018 р. під час одного з таких погромів  біля Львова було вбито молодого рома. Ще перед тим ми розмовляли з Тетяною Логвінюк, головою ГО «Терне-Рома» в Луцьку, на тему ромофобії в Україні.

Тетяна сказала, що ромські організації задовго до сьогоднішнього дня застерігали від спалаху агресії, коли активізувалися правоекстремістські угруповання з гаслом «Україна для українців». Кілька місяців тому радикальна партія «Свобода» розповсюдила листівки, які закликали до «чистки суспільства». Зокрема, в них говорилося: «Асоціальні та небезпечні жебраки більше не будуть забруднювати наші міста». Тетяна також повідомила, що влада зазвичай не проводить розслідування злочинів проти ромів, і якщо і займається ними, то лише тоді, коли їх громадська організація чинить тиск. Одна окремо взята сім’я практично безсильна. Проте тиск ззовні особливо важливий. Українська влада повинна побачити, що західні країни уважно стежать за тим, щоб такі злочини на ґрунті міжнаціональної ненависті переслідувались за законом.

 


«ТУТ ЖЕ ВИРОЩУВАЛИ КАРТОПЛЮ НА ЛЮДСЬКИХ КІСТКАХ»

Олександр Миколайович Карпенко, вчитель історії ЗОШ № 2 у Лубнах 

Сергій Валерійович Тимошенко, представник козацтва, головний отаман у Лубнах 

 

У 1941 та 1942 роках у Лубнах відбулися щонайменше дві розправи над ромами. Лише кілька останніх років цей скромний хрест нагадує про той злочин. Ми поспілкувалися з вчителем 

історії Олександром Миколайовичем Карпенком та Сергієм Валерійовичем Тимошенком, який є членом так званої ромської сотні у козацькій організації міста Лубни. Обидва розповіли нам, що вони чули від очевидців тих подій (які вже померли) про масові розстріли. За цими свідченнями, взимку 1941 р. близько 50 ромів були зігнані на відкриту територію, де раніше було радянське військове стрільбище: «Їх усіх гнали через село Вільшанка. Була зима, холодно, вони були напіводягнені. Ось тут вони чекали своєї долі, і там їх розстріляли. Спочатку вони повинні були роздягнутися догола, потім їх вбили, а тоді порпалися в їхніх речах», – передає слова очевидця Сергій Валерійович.

Друге масове вбивство сталося навесні 1942 року.

У вересні 2011 року чоловіки за власною ініціативою провели розкопки: «Тут ми знайшли два людських черепа, один великий, а інший маленький, та кістку стегна», – каже Олександр Миколайович.

Обидва співрозмовники підтверджують, що, хоча старші мешканці села все це знали, влада ніколи не говорила вголос про цю трагедію. Своїми силами вони організували меморіальну церемонію, православний священик освятив пам’ятне місце. «Ми обгородили його, щоб принаймні сюди могли приходити люди і класти квіти, де можна зібратися разом. Тут же вирощували картоплю на людських кістках, а потім споживали її, це немислимо», –  говорить Сергій Валерійович.

Влада не брала участі в заходах, навпаки: Сергій Валерійович та Олександр Миколайович були навіть звинувачені у незаконному привласненні цього місця.

 


* * * Терміни у мовному вжитку: чому ми (поки що) пишемо "цигани"

Усі свідки подій, з якими ми спілкувались, вживають поняття «циган». На відміну від фонетично близького слова „Zigeuner“ [цигойнер], яке в німецькій мові має зневажливу характеристику чужого, в українській чи російській мові поняття «циган», «цигани» такої негативної конотації не мають.

Це підтвердили нам всі партнери по інтерв’ю та декілька перекладачів і лінгвістів. Тому неправильно вважати, що «циган» перекладається як «цигойнер», окрім випадків, де чітко йде мова про цитату з вуст німецьких злочинців.

Пропозицію перекладати «циган» як «ром» ми спочатку розглядали як можливу, однак потім відкинули. Річ у тім, що хоча ці поняття в українській та російській мовах існують, однак вживаються дуже рідко, у тім числі і самими ромами. Наскільки ми зрозуміли, свідоме вживання поняття «ром» підкреслює процес самоідентифікації себе як ромів, або ж демонструє підтримку ромам. Через це, на нашу думку, свавільна передача слова «циган» у перекладі як «ром» є неадекватною.

З цієї причини поки що ми обрали просту транскрипцію терміну. Ми продовжимо міркувати над цим питанням, особливо в рамках майбутніх зустрічей з українськими ромами, а потім спільно вирішимо, який переклад є найбільш придатним і прийнятним для виставки.